У кнайпах за рогом приглушені звуки,
це легіт цілує натхненні обличчя,
зливаються долі, сплітаються руки,
в одне неймовірне п’янке протиріччя.
Слова, що стають невагомими снами,
не мають кордонів, не знають, де межі.
Вгорі монгольф’єри летять над дахами,
вкриваючи флером туманів всі вежі.
Незранене серце — коштовна оправа,
де кожен відтінок — мов зріз хризоліту.
Це ваша таємна, незрима забава —
підносити душі над обрієм світу.
А знаєте, друже, так манить ця невідь.
Ви вмієте бути моїм до знемоги.
Пірнати в глибінь і торкатися неба.
І код прописати у матриці Бога.
Вигнання із раю здається дарунком,
коли ми знаходим в собі винятковість.
А втрата ілюзій — єдиним рятунком,
де кожна дрібниця — свята випадковість.
© Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056327
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.01.2026
автор: Ольга Береза