Ти жив як пес і так же і помер,
конаючи з собою наодинці.
Кому дістались, друже, відтепер
твої доволі награні гостинці?
А ти дістався до своїх пенат
чи ще до раю лише у дорозі? –
скажи по правді. Ні один фанат
на це мені відповісти не в змозі.
Куди вони поділися оті,
які гучну твою ділили славу?
Таке, на жаль, буває у житті…
Не виняток: Валера, Женя, Слава.
Ти на вершині чи ще топчеш степ?
Виходить, тренувався ти не даром.
Лиш права й ліва, і як завжди «степ»,
а ще твоя Висоцького гітара.
Один як пес, нікого навкруги.
Лунає лиш мелодія осіння…
Не поєднає річка береги,
не проросте уже твоє насіння.
Але чекай, зустрінеш, друже, всіх,
і навіть тих, кого не тягне бачить.
Іще не раз долине з неба сміх,
бо не лише твоє життя собаче.
28.01.2026
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056318
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.01.2026
автор: Олександр Мачула