І
Ти жив як пес… Отак же і помер,
конаючи з собою наодинці.
Кому дістались, друже, відтепер
твої доволі награні гостинці?
А ти дістався до своїх пенат
чи ще до раю лише у дорозі? –
скажи по правді. Ні один фанат
на це мені відповісти не в змозі.
Куди вони поділися? Оті,
які гучну твою ділили славу!
Таке, на жаль, буває у житті…
Не виняток: Валера, Женя, Слава.
Ти на вершині чи ще топчеш степ?
Виходить, тренувався ти не даром.
Лиш права й ліва – незамінний «степ»,
а ще твоя Висоцького гітара.
Один як пес, нікого навкруги.
Лунає лиш мелодія осіння…
Південний Буг не стулить береги,
не проросте уже твоє насіння.
Але чекай, зустрінеш, друже, всіх,
і навіть тих, кого не тягне бачить.
Іще не раз долине з неба сміх,
бо не лише твоє життя собаче.
ІІ
Ти жив як пес. Отак же і сконав,
напевно був у цьому світі зайвим.
Твоє життя – відірваний анклав
раба думок і схибленого зайди.
У всьому сенс старався віднайти,
шукав свою неповториму риму.
Тебе манили неземні світи
і ось нарешті ти у них поринув.
Нарешті вільний, навіть від думок,
хоча то все, що ти і нині маєш…
Від тебе залишився лиш димок,
легкий серпанок. Може ти кохаєш
і там, де вічний холод та імла?
Де ще немає підступу і здирства!
І там себе випалюєш дотла,
у тебе стане люті і презирства?
Ти ненавидів рабство і брехню,
жагу наживи, страх і лицемірство.
Заковував ти душу у броню,
бо не терпів ні підлості, ні звірства.
Тому – лети за обшир-небокрай!
Можливо там колись їй будуть раді,
але її, сердешної, не край.
Душа – то не медалька для парадів.
ІІІ
Нарешті, прийняла тебе земля.
Зарили, ніби пса, у повній тиші.
Невдовзі, друже, ти із відтіля
побачиш, як бідують нувориші…
Оті, яким ти вірою служив
і часто спину гнув за копійчину,
бо не любив, ніколи не любив,
отак же вірно Неньку-Україну.
Відмучився, і то великий плюс,
упроголодь не будеш існувати.
З собою забирай увесь союз,
яким колись жила і твоя мати.
Із батьком зачекалися тебе
давно вони у тім радянськім краї,
який обом здавався за едем,
а ти вважав його мистецтва раєм.
Усе своє життя шукав себе,
у побуті, у творчості, роботі.
Твоє тепер все небо голубе
і власна пісня на душевній ноті.
Уже позаду плетиво доріг,
відпочивай і не тримай образи.
Ти жив – як міг, зробив усе – що зміг…
Легких тобі хмаринок, пане Джазе!
28 січня - 15 лютого 2026
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056318
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.01.2026
автор: Олександр Мачула