У двері осені постукаю несміло,
Хоча в душі – у розпалі весна,
Тож чи переконать її зумію,
Що до лиця, ще й як мені вона?
Хоча вже спокій часто мені сниться
Й нагадують про себе втома й тиск,
Але ж хвилює серце зоряниця –
Без вірного крила не обійтись.
В осінню казку хочу заблукати
І, як у юності, втопитися в красі.
Віддам усе: і золоті дукати*,
Навстріч коханню йтиму по росі.
Ну, й що, що осінь серебром частує,
Коханню сивина не заважа.
Коли воно у серденьку гостює,
Від того молодіє і душа.
8.01.2026.
* — старовинні високопробні золоті монети (вагою близько 3,53 г), що карбувалися з XIII століття у Венеції, а згодом по всій Європі. В Україні дукатами називали «венеційські», «угорські» чи «цісарські» золоті монети. Також дукач (дукат) — це традиційна українська жіноча нагрудна прикраса у вигляді медальйона.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056279
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.01.2026
автор: Ганна Верес