Пані сувора* світа́ми блукала.
З миром, здавалось, до нас завітала.
Білою ковдрою землю накрила,
Сходи озимих сніжком притрусила.
Мороз, хоч і в силі, тако́ж людям го́дить,
Хвацько* й охоче мости з криги зводить.
Знов підсипає сніг білий, лапатий,
Щоб з урожаєм були в кожній хаті.
Де ж пак, злий ворог рішив поглумитись -
Бить в енергетику... Зась, вгамуватись?!
Де ж тої люті тут стільки береться?
Крові їм мало, хоч сліз вже нап'ється.
Страх уселити, тьму, морок усюди.
Думають: крах, на Майдан вийдуть люди.
В орків макітрах* ідея закралась:
Знов геноцид й земля да́ром дісталась.
Голод вже був - історичні події,
- Холод тепер - звісно, краще подіє -
Думає ворог, не спить дні і ночі...
Лють ЗСУ - всі до по́мсти охочі !!!
Ми - непохитні, мужаймось, рідненькі,
Тримаймось, за нами стоїть наша ненька,
Хоча вся сплюндрована та непокірна,
Незламна, без світла, тепла,́ але вільна!
* сувора - тут дуже холодна.
* хвацько - по-молодецьки, браво розм.
* макітрах - тут зневажливе позначення нерозумної, пустої голови.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056275
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.01.2026
автор: Галина Лябук