Вже зозуля не кує і не кряче ворон,
Все що маю, все моє і не маю сором.
Ой літа мої літа, мої любі друзі,
З вами кожен день свята в скруті і недузі.
Сивина моє чоло сріблом розфарбує,
Снігом ззаду замело, я вперед мандрую.
Може й було, що не так, хто тепер згадає,
Головне, що у душі вогник ще палає.
Сивий голуб сів на дуб, горлицю чекає,
Брав я з дівчиною шлюб, що мене кохає.
Будував я власний дім і саджав дерева,
Світу дав аж двох синів, все робив як треба.
Вже стежина не крива, рівна скатертина,
Уночі де сон-трава я у снах дитина.
Ой літа мої літа, не біжіть юрбою,
Кажуть старість вигляда вас десь за горою.
Сонце небом колесить, всіх обігріває,
Час немов стріла летить і кінця немає.
Шлях попереду ще є, треба не тужити,
Що Бог дав усе моє, маю дорожити!
28.01.26р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056267
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.01.2026
автор: Степан Олександр