Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
І клен, як ювелірний витвір, гнучий.
Крок - ніби танець, порух - як політ,
Де гравітація диктує межі.
Блищить внизу застиглий моноліт,
Дзеркаливши усе: і вікна, й вежі...
І місто стало дзеркалом кривим,
Де кожен крок, як іспит на терпіння.
Сріблястим зимним маревом німим
Взялося інеєм нічне видіння.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056248
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.01.2026
автор: Світлая (Світлана Пирогова)