Туман з’їдає ранок босий,
Ковтає жадібно сніги…
Зима на нього зирка скоса –
Їй сонця хочеться снаги.
Та ще б морозу спозаранку,
Щоб сипав сріблом навкруги
І гаптував щоб вишиванку
Скляним полотнам берегів.
Щоб хруст від ковдри снігової
Відчула з легкістю ступня.
Натомість дощ мрячить сувоєм –
Сумному настрою рідня.
Туман з’їдає ранок босий,
Ховає в безвість його слід…
Із дня очей завіс сповзає,
Щоб подивитися на світ.
Л. Таборовець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056226
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.01.2026
автор: Любов Таборовець