Підвіконня високе і ко́вані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на две́рях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Сті́ни, білі колись, посірі́ли від ча́су,
Сіру стелю вінчає щерба́тий плафон,
Світло в ньому бліде – та ніко́ли не гасне,
І заплутався я, де уява, де сон.
Ти до мене не йди, до таких не пускають.
Маю волю від Бога – та ґрати міцні,
Ще й сорочку мені гамівну́ одягають,
Щоб не марив про тебе я навіть у сні.
А якщо б і прийшла, то уже не впізнаю:
Шприц у вену – і все, що було́ – маячня...
Каже мудрість одна: «Все тече, все минає»,
Та моє божевілля – до Су́дного дня.
Я чекаю той день, як чекав тебе досі, –
Нагороду високу, розплату за гріх, –
І, буває, сміюсь у смире́ннім психозі,
Бо кохання пізнати я все-таки встиг...
Січень 2026 року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056192
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.01.2026
автор: Олександр БУЙ