зозулине кування
звуковою лавою
стікає вниз по корі
лишаючи рівчаки
принеси велике округле дзеркало
нехай кора вперше прочитає себе у нім
хай дзеркало вчиться в неї робити брижі
уникати гладеньких відповідей
як їх уникає озеро
мурахи повзуть —
просто у віддзеркалення —
опиняються на скляній поверхні
може вірять що вже йдуть по воді
руді і чорні божища лісу
зозуля не кує в нім самій собі
вітер прагне подальшого схвилювання
навіть хмари швартуються щоб розгледіти
як і тут і там тримаються на плаву
розв’язка близько
хтось як завжди
вже кинув важезний камінь
22.07.25
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056172
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.01.2026
автор: Тарас Яресько