Війна каже: «Мета виправдовує»
Сухі накази,
Лаконічні відповіді,
Холодні обличчя
Лишень приціл на будь-який силует.
Любов відповідає: «Людина — не засіб»,
«Послухай,
Залишся,
Дихай».
Хто навчився кохати — той вже не повністю солдат.
Форма тріщить по швах там.
Пальці затримуються на спуску,
Коли бачать живий погляд.
Хто навчився кохати — той вже не повністю солдат.
Нам шиють грубою голкою
Чорні літери,
Вшивають у тіло ворожий статут,
А в горлі застрягло невраховане питання:
«Скажіть мені
За що я повинен стріляти?»
Ти ховаєш лист у потайну кишеню.
Там дитячий малюнок,
Будинок і захід сонця.
А якщо ворог раптом схожий на тебе:
Та сама втома,
Та сама родина.
Якщо очі задають те саме німе питання
Хто мене послав і якою ціною?
Хто навчився кохати — той вже не повністю солдат.
Нехай навколо марширують гасла,
Шеренгою крокує парад.
Хто навчився кохати — той вже не повністю солдат.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056137
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.01.2026
автор: oreol