Всі тихо мирно спали , як завжди.
І колискову матінка співала.
Горіло небо, розривалось на куски-
В одну хвилину темрява настала.
Це був приліт. Навкруг і жах і стогін.
Навколо порозкидані тіла,
Несамовитий крик дитячих голосінь-
Бабуся, внук, матуся, немовля...
І матері горнули діток до грудей.
Хотіли серцем їх життя прикрити.
І так залишаться у спогадах людей,
Закам'янілі, горем заповиті.
Ви покидьки завмерлої країни,
Хто вас навчив стріляти у дітей.
Невже ви так в болотах здичавіли,
Що геть не схожі стали на людей.
Ви орки, й цим все сказано давно.
Не вмієте ні жити , ні любити.
Ви п'янь рашистська - бражка і вино
В судини ваші із кровлею влиті.
Яку цинічну душу треба мати,
Щоб діточок малесеньких вбивати,
За що вони ці милі янголята,
Повинні в небо птахами злітати.
Блукало сонце в хмарах почорнілих,
Шукало спокій для пташок маленьких,
Невже вони таке життя хотіли,
Щоб із-за хмар любити Україну -неньку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056119
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2026
автор: Надія Тополя