Вже срібло заіскрилося у косах,
А я життя люблю, як і раніш,
І хоч в душі розквітла стигла осінь,
Мені земля ця й люди – наймиліш,
Бо тут мої і діти, і онуки,
Падінь моїх і злетів рясота,
І юності ті неповторні звуки,
Що пам’ятають будні і свята.
Люблю дивитись, як льоди скресають,
Оповістивши, що зима втіка,
Як сутінки поволі загускають,
І як несе мене життя ріка.
Люблю впиватись росяним світанком,
Коли промінчик сонця будить вись.
Я ж посміхнусь йому: «З прийдешнім ранком», –
Адже живу тут зараз – не колись!
17.01.2026.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056116
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2026
автор: Ганна Верес