Привіт, матусю! Падаю в коліна.
Щось знов мене до тебе привело...
Я – Східна Слобожанська Україна.
Візьми мене в обійми й під крило!
Бо чую, що в тобі воскресла сила
і дух, що рве до волі, кличе в бій.
Кубань до України попросилась.
Берестя, Холм, Підляшшя – і собі.
Крим думав і вагався... Та, прозрівши,
ожив! По Україні затужив!
Донбас відвоювали ми раніше.
А з ним – і Південь, попорвавши жил.
Прокинулись клини від летаргії:
Зелений, Сірий, Жовтий... Так, що аж
ввійшла Канада в доторки тугії,
на хвилі підхопивши свій кураж.
Так ширилась і кріпла Україна.
Вбиралась в сяйво вогників Земля.
Матусенько, привіт! Все дужче я
люблю тебе щораз!
Твоя пір'їна...
© Сашко Обрій.
28.06.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056101
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2026
автор: Сашко Обрій