Валіза пам’ятає кожен крок
і місто, що застигло в каві й солі;
і погляд ваш, і вервицю думок…
як ви всміхались, наче мимоволі;
як пелюстки троянд, наче вуста,
торкалися й зникали, мов коштовність.
Я не була ні грішна, ні свята —
я просто маю власну прикордонність.
Я мандрівна. Мій дім — це не поріг,
не косметичка з дріб’язком жіночим.
Це сотні ще не пройдених доріг,
де я сама собі дивлюся в очі;
де площі, що постали із руїн,
у готиці ховають таємниці.
Музеїв тиша, храму передзвін,
стара бруківка, стомлені каплиці…
Не бійтеся — я не згублю свій слід,
бо музи не втрачаються в рутині.
Я просто проростаю у сюжет,
лишаючи вам небо… Каре й синє.
© Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056096
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2026
автор: Ольга Береза