У спогаді зринає щось близьке,
мов сутінки, що проросли у ночі.
У кронах місяць п’є вино терпке,
і тіні ваблять, мов дівочі очі.
Тепла і меду. Меду і тепла.
Вуста — у росах. Пальці — у волоссі.
І я не знаю, чи то сон трива,
чи то — реальність, що триває й досі.
І так мені — мов на краю світів.
Й таки не знати — хто кому коханням.
Я не рахую ні ночей, ні днів.
Ані світанків, повних сподівання.
Ані де спали ви… в яких ліжках?
І де згорали… Сліпо, милостиво…
Я відчиняю світ у ваших снах,
де навіть тіні дихають тремтливо.
Тепла і меду. Меду і тепла.
Вуста — в цілунках. Погляд — у загравах.
Бо й ночі віддаюся за слова
тим вечорам, що палко так згорали.
© Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056094
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2026
автор: Ольга Береза