(Роздуми про книгу Анатолія Хорунжого "Три верби", Київ, 1964, 102 с.)
Рубріка: Сторінками старих книг.
Повість «Три верби» (вперше видана окремою книгою у 1964 році)…
Того 1964 року джазовий критик Вілліс Конновер розповідав, що поряд з головним продуктом своєї експорту-кави – Бразилія стає найбільшим постачальником «нових речей» у музиці... Нова річ португальською "Босса Нова"…
І цей музичний стиль принесла Аструд Жільбето... Така гарненька дівчина, запальна і стильна…
І ні гуркіт електрогітар тодішніх біт-ансамблів, ні несамовиті стогнання соул-співаків не змогли заглушити тихі пісні Аструд Жільберто... Бо в них голос матері, що заколисує дитину і розмову закоханий... Вічна тема життя нашого...
Ну, це так – для атмосферності мого нарису…
А книга Хорунжого розповідає про сільське життя, його виклики та побут, зображуючи героїв у часи соціальних змін. Твір є прикладом української радянської літератури, що фокусується на життєвих питаннях та пошуку сенсу існування героїв.
Головні герої книги живуть коханням та роздумами про справедливість. І не в останню чергу – про справедливість кохання… І все це відбувається на фоні виконання обов'язків перед рідними та громадою…
Захар Ступак повертається в рідне село. Повертається після навчання і практики. Він — майбутній архітектор. Що робити архітектору в селі 1960-х років, минулого вже століття… Село лежить біля пристані «Три верби»…
«На узвозі, де здавна ростуть три верби, де всі люблять стояти, дивлячись на Дніпро в далечінь… Може, перші вербички посадили тут двоє закоханих і третій – свою…»
І одразу зустрічається поглядом із дівчиною…
Вона була його коханням…
Тепер їх шляхи розходяться…
Вона виходить заміж. За бакенбардника, моднявого…
І покидає село разом з людиною, яку вона не кохає…
«Я віддалася за іншого з розпуки, у відчаї, на злість Захарові. Ніхто цього не знає, крам мене самої, та й кому до того діло, що у мене тут, на серці?...»
Захар – персонаж, через образ якого автор розкриває тему праці на землі та морального вибору.
«Ми вкладаємо свої сили в будівлі, дерева, шляхи, і вони залишаються після нас. Як хороше будувати, творити для людей! Тим, що ти зробиш для інших, ти продовжуєш життя з усіма, хоча тебе й не буде тут, не буде на світі…»
Він же і символ зв'язку поколінь та відданості рідному селу.
На ньому тримається вся композиція цього оповідання, ліричного
І вся сюжетна основа повісті тримається на психологізмі людських стосунків. А сама назва книги «Три верби» – символічна образу рідного дому, пам’яті та коріння,. Саме ці коштовності, разом із любов`ю і тримають людину на рідній землі. Це – як питна вода…
І так було до тогочасного суспільства...
Так було у ті шістидесяті…
І так буде повік…
Адже: «Кожен з нас, людей, живе з турбот і доброти іншого, і саме це ставить усіх нас, гідних імені людини, в одну, безкрайню шеренгу. Добро не забувається. До кінця життя…»
Отже і пісня Аструд Жильбетро «Agua De Beber» неначе супровід книги «Три верби»…
«…У мене завжди була впевненість
Яка просто розчаровувала мене
У тому, що кохання – смуток
Багато болю, надто багато для серця
Питна вода
Вода для пиття, мій друже
Питна вода
Питна вода, товаришу…»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056086
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2026
автор: Сумирний