Невже ти вважаєш і справді, що я порцелянова лялька?
Елітна, крихка,— з каоліну та кварцу, і суміші шпату—
Тобі для колекції? Вчив бо мене ти роками детально,
Обпалена, так! — Та, нарешті, навчилась в огні виживати.
Середину маю м'яку і розкішне, принадне обличчя,
Не іграшка, ні. Не окраса очей для твого інтер'єру.
Жива я! Гартую не ляльчин характер і сили магічні,
Обмежена кількість таких... Що за мрію тримають химеру.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056077
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2026
автор: Білоозерянська Чайка