може й на краще
що каштановий чоловічок
не промочить свої сірникові ноги,
що мох вбирає в себе всю ніжність каменю
й обидва цього соромляться,
що темний старий маяк не відганяє
від себе море
листя ділиться кресленням прожилок —
та чи підійшла б нам така будова —
де ребра не мають суцільних дуг
тож серце відкрите й належить світові
довгі вечірні тіні відкидає життя
коли намагається стати помітним
коли на шахівниці осоння та тіней
конюшина робить собою хід
відлякуючи королеву відсутності
може й на краще
що та не опустить руки
своїх вітрів,
що стебла проростатимуть старістю
тобто айстрістю,
що камінь буде оточений
мохом і спалахом
здається він теж не готовий
вмирати вічно
27.09.25
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056016
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.01.2026
автор: Тарас Яресько