Мені за благо вуст її торкатись
Словами, що дарують благодать.
В її душі вогнем пригрітись і сховатись
І серце в ніжному смиренні колихать.
Мій голос то бринить, то затихає,
Щоб жоден звук повз неї не пройшов,
Щоб справдилось усе, що закликає
Її нестримна й чиста мова молитов.
Я віднайду для неї ту єдину оду,
Де кожна рима сповідь про святе,
Бо в ній я бачу дивну надприроду,
В якій кохання наше розцвіте.
Це щастя бути з тим, хто світло сіє,
Хто щирим сміхом розганяє тьму,
Хто руку стисне, коли серце заніміє,
Й шепне: «Минеться все...», всупереч всьому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056013
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.01.2026
автор: Влайдар-ЯР