О. скільки ж бачила ти, земле,
Вогню і диму, і крові!
Цього ще з пам’яті не стерла,
Знущання маєш знов нові.
Такого звірства люд не бачив
Навіть у казці – не в житті…
Як дикість отаку пробачить
З боліт нам посланій орді?
Нема й не буде їй прощення
Ні завтра, ні через віки.
Такі катюги мусять щезнуть,
І в першу чергу – ватажки!
О земле, ти нам дана Богом.
Тебе Він матір’ю назвав,
Аби їй люд платив любов’ю,
Окрасою її ставав.
Твої цілую, земле, рани –
А це – могили і хрести,
Залите кров’ю поле брані.
Це – ні забути, ні простить!
О земле, скільки світ існує,
Ти в центрі світових подій,
За вбитими також сумуєш,
Та не втрачаєш і надій
На день ясний і переможний,
На мирне завтра й майбуття,
Щоби нарід зажив заможно,
Адже заплачено життям!
5.01.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055985
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.01.2026
автор: Ганна Верес