Хоч рух прогресу діло неоспірне,
Та неподвижність — мій живий девіз.
І хай і серце б'ється в грудях вірне —
В камінні тіло, мертве й непокірне,
Не видно сміху та й бракує сліз.
А хто же я і батько мій по праву?
Забулось все за той туманний час
Лиш памʼятаю: він шукав не славу —
Мене ліпив він як розумну вправу,
Собі в дозвілля і на радість мас.
І ти спинись, сторонній, на хвилину,
Засвідчи мій законний другий шанс
Родитись знову в ту жаску хвилину
Коли мистецтво, втративши людину,
Проходить свій модерний Ренесанс.
24.01.2026
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055964
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.01.2026
автор: Василь Гаврилишин