Час не лікує, а вростає в скло,
Січе граніт душі на гострі грані.
І все, що поміж нами проросло,
Стає рубцем на кожному світанні.
Нехай січе! І гостить хай ножі —
У нас в очах палає давня сила.
Ми ходимо по надтонкій межі,
Яка наш дух на спротив охрестила.
Нам йти вперед крізь морок і обман,
Де шторм ламає стомлені причали.
Ми не раби своїх болючих ран,
Ми — ті, хто їх на сталь перекували.
Немає часу на порожні сни,
Коли на карту кинуто планету.
Ми — діти роздоріжжя і війни,
Сьогодні ми — і воїни, й поети.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055900
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2026
автор: Незламна