На Небі хмари – білі ведмежата,
Пливуть повільно маревом кудись…
М`якенькі шуби – їх вбрання багате,
Ти підніми свій погляд, подивись…
Небесний простір хмурить бровенята,
Заманлива холодна в січні вись.
Зрання не видно всіх зірок строкатих,
Вони в покоях, Всесвіт – Божий хист.
Найкраще джерело – самопізнання,
Де пам`ять вся мільярди літ для нас,
Збережена, у мріях…сподівання.
Настане і для людства Мирний час,
Прийде в наш Світ взаємне те кохання,
Коли Любов засяє без прикрас.
21.01.2026
PS - Сонет написано під час відключення ел. енергії.
Свідоцтво про публікацію: №0050279520260122
© Тетяна Іванова Юртина, 2026
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055894
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2026
автор: Тетяна Іванова - Юртина