Я розмовляю мовою землі,
- Яку звати Україна .
Тут жили предки великі , малі,
єднає рід - солов'їна.
Я розмовляю мовою землі
Відчуваю біль народу.
Не можу мовчать коли у вогні
Йде геноцид мого роду .
Я пишаюсь, тим, що Українка, -
Що дочка матінки землі.
Я у полі маленька зернинка,
є священний хліб на ріллі.
За рідну мову гнали на Сибір ,
У лютий мороз на нари .
Знущався, і пив живу кров вампір,
Рубали руки почвари.
Мова дана від святого Бога,
Щоб славити життя в піснях .
Молитись небу, коли тривога,
Захищати дитя в боях.
За мову стріляють нам у спину,
Спалюють у попіл життя.
Розпинають на хрест сиротину,
Катують до смерті дитя.
Я розмовляю мовою землі,
Де цвіте сад біля хати.
За неї стоїть солдат у вогні,-
Щоб рай - життя прославляти .
Увінчав у лавровий вінець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055856
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2026
автор: Чайківчанка