Іду по стежині, я просто гуляю,
Далеко зайшов - до зеленого гаю.
Райдужне сяйво, вгорі надомною,
Я ніби в природу пірнув з головою.
Не тривожать мене ніякі покори,
Ніякі гріхи, ні чиїсь докори.
Я і природа, світ перший явився,
Перед Богом і природою я народився.
Дала нам природа, для життя що потрібно.
Душу Бог дав, щоб в Роду було плідно.
Щоб з Богом й природою люди ладнали
І громадою мирне життя б будували.
То ж ні, людина людині чинить розруху
І ревно тримається Божого духу.
Та й кляньчать в молитвах, що гріхами покуті
І Божою любов’ю не обгорнуті.
Чому ж різні віри люди вчинили,
Ніби з Богом живете, ніби стали святими.
А біда за бідою світом мандрує,
Власть і нажива світом керує.
Січень 2026 року.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055843
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2026
автор: Сокол