Хтось вирішив бути володарем долі,
Але ж не своєї, а зовсім чужої.
Другої людини і навіть душі,
Яка, він вважає, варту́є гроші.
Хто дав йому право так вірити в це?
Чому раптом йому дозволено все:
Нам віру тлумачити, кров проливати,
Століттями нами володарювати?
Вже час нам оговтатись. Де наша воля?
Ми звикли до того, що скрізь дике поле,
І ми в ньому вільні, бо ми не раби,
Чому ж дозволяємо, що хтось гнобить:
Країну, народ, нашу церкву і рід,
Який завжди щедрий, відкритий і звик
До вільних ідей і до течій нових,
Аби ж вони тільки не вбили старих
Одвічних народних всіх переконань.
Ми маємо в серці багато бажань.
Дивись, зірка падає, час загадати
Для роду свого, що бажає лиш мати.
11.01.2026 22:58
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055815
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2026
автор: Talia