Ти нама́хана й часом нажа́хана
Білий колір кохаєш лиш і́нколи
Що напишеш — то все епітафія
Ніби підсумок непережи́того.
Пригорну — вишкіряєшся іклами
Гострі пазурі в шкіру — до кро́ві
Голосні́ й суголо́сні літери
То основа
Твоєї
Мови.
Так, я слухаю все, що ти скажеш
Напівголосно
Голосно
Пошепки
За незмінно-стабільним станом
Прагну бачити в білому
Й мокрою.
Розпанахаєш наново крила?
Мої крила давно вже зі сталі.
Попередні пішли на вітрила
Попередні давно не цікавлять.
Перевір — подивись — правда ж тиха
Щось на кшталт східних йогів й філософів
Помічаю — броня дала тріщину
Ти "люблю" додала у мову.
Помічаю — твій доторк м'які́шає
І вуста не кричать — посміхаються
Хоч і шкі́риш до інших ікла
Все ж від мене у тінь не тікаєш.
Не домашня ти ще... й вже не дика
Ти моя аж до кінчиків пальців
Най у шрамах уся моя шкіра
Розпана́хуй — я плечі підставлю...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055769
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.01.2026
автор: Лана Краска