Товариш по розуму мовив: - Тікай!-
І ось вже за рогом горить небокрай,
І ось аріозо хвилястий язик
У надлишку сили лякає квітник,
Якому назавжди вогні рятівні
Горять безкорисливо між комашні .
Рятуючи полем свою сивину,
Порадник лукавий радів полину,
Годинник його в запопадливий хміль
Спирався стрілками на часу кужіль.
Отара голодних, як лютий каюр*,
Носилась над тінями наших фігур,
Корогвами гралась коротких ночей,
Мов дух верховіття покатих плечей.
Коли ж знову скажуть тікати за ліс -
Сховатися спробуй в незбираний хмиз…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055761
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.01.2026
автор: bloodredthorn