Я вимовляю імена —
Не вголос, а майже молитвою.
Вони, як жива струна,
Дзвенять між «було» і «якби».
У них — перше світло і прощальний погляд,
І руки, що гріли в негоду,
І все, що не можна повернути назад,
Але можна
Носити
щастя
на руках
Імена... Імена...
Імена...
Як тихі свічки в ночі.
Імена...
Їх тихий шепіт сильніший, ніж крик.
Я живу, поки пам'ятаю вас,
Поки серце
Їх
Вимовляє.
Є ті, що болем обпалені,
Як листи без адресата.
Я їх не кличу —
Вони самі
Приходять,
Коли темно,
І стають між нами
І смертю,
І тишею.
Імена...
їх слід у душі.
Імена...
Як ноти в музичному творі
як аватари в поемі долі.
Я живу, поки пам'ятаю вас,
Поки серце
Їх
Вимовляє.
Не всі імена — про кохання,
Але кожне — про безсмертя.
У них — чийсь останній подих
І чиєсь перше «вірте».
І якщо одного разу піду,
Розчинюся в чужих голосах —
Нехай хтось
Тихо
Вимовив
Моє.
Імена...
Не просто звук —то - вогонь.
Імена...
Це ми
З тобою.
І якщо мовчать небеса —
Імена
До них
Достукаються.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055750
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.01.2026
автор: oreol