Укотре прощавай, чергове місто!..
Міста, товариші, колеги, ви –
перлинки у життєвому намисті,
мій досвід, що не йде із голови...
Сьогодні – Львів, учора – Гард і Київ,
студентський Севастополь – мов мара...
Найкращу серединку вигриз, виїв
з плода життя обабоки Дніпра.
Дрейфую по життю, – маленький човник
між бур, штормів, негод і колотнеч...
"Не скаржся, не прив'язуйсь ні до чого!" –
вчить доля наполегливо мене.
Тож я легкою, певною ходою
крокую в невідомість, а юрба
проноситься повз мене в пеклі воєн
скоцюрбленою постаттю раба...
Молюсь за всіх, молю за землю Бога,
щоб темрява розвіялась і ми,
немов кайдани, скинули убогість
й себе відчули вільними людьми.
А я? Що ж я? Куди я знову їду?
Якого в потяг долі сів числа?
Колеса пишуть свіжу "Енеїду".
За вікнами вагону пообіді
майнуть Дніпро, і степ, і Січеслав...
© Сашко Обрій.
20.06.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055742
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.01.2026
автор: Сашко Обрій