ПРО ЧЕРНІГІВ

Земля  чернігівська  заселена  є  здавна.
Ці  дані,  знати  треба,  археолог  дав  нам.
Спочатку    скіфи  в  цьому  місці  проживали.
Сюди  з  земель  азійських      перекочували.  
Чернігів  городищем    став    в  сьомім  столітті,
Коли  земля  довкіл  була  в  дубовім  вітті,
В  соснових  шишках,    у  березових    сережках,
Як  вепр  і    лось,  лис,  дикий  віл    тут  вільно    мешкав.
Слов’яни  –  сіверяни    в  місці  цім  з’явились.
Їм  тут  сподобалось,  тож  твердо    оселились.  
Чернігів    містом  став,  набрав  нового  змісту,
Став  після  Києва  за  роллю  другий  містом,  
Центром  князівства  –    за  Хороброго  Мстислава,
Який  дав  міць  фортеці,  вбрав  собори  в  славу.  
В  десятку  європейських  міст  Чернігів  став.
Та  занепав  –  монгол  його  атакував.      
Згодом  він  влився  до    Литовського  князівства,
Зміцнив  князь  Вітовт  кріпость  за  свого  ґаздівства.
Князь  Свидригайло  після  Вітовта  прийшов,
Та  розбудовником  себе  тут  не  знайшов.
Ввійшов  Чернігів  в  склад  Московської  держави.
Містом  фортечним  став,  але  не  містом  слави.
Київський  підкоморій  тут  вчинив  пожежі.
Народ,  який  вцілів,  утік  за  міста    межі.      
Річ  Посполита  й  Московія  перемир’я
Вклали  опісля.  І  народу  безквартир’я
Минуло.    Польща  в  склад  до  себе  взяла  місто,
При  ній  росли  будинки,  пікся  хліб  із  тіста.
Чернігів  Магдебурзьке  право  взяв  в  ту  пору.
Зміцнив  фортецю,  відновив  церкви,  собори.
Та  справжні  зміни  місто  лиш  тоді  пізнало,  
Коли  Чернігівського  полку  центром  стало  -    
Полку  Гетьманщини.  Полковники  чимало
Зусиль  доклали,  щоби  місто  вигляд  мало.
Потім  Чернігів  в  склад  імперія  взяла  –  
Російська,  звісно,  -  свій  порядок  завела.
Трохи  було  місто  у  складі  УНР,
Потім  ввійшло  –  надовго,  до  СРСР.
Німецький  чобіт    воно  чуло  у    цей  час.
Бачило  вибухи,  руїни    у  анфас.  
Як  німців  вигнали,  відбудували  місто,
Його  залили  соціалістичним  змістом.
Сталіну  пам’ятники,  Леніну  постали,
Більшовикам,  які  колись  тут  слід  свій  клали.
Коли  здобула  незалежність  Україна,  
Вгору  підняла  свою  спину  і  коліна,  
Багато  пам’ятників  зникли  з  видноколів  –  
З  тими  особами,  що  рвали  крила  волі.  
Нема  вже  Леніна  і  Сталіна    немає.
Але  Мазепа  є,  що    булаву  тримає,    
Хмельницький  є  і  є  Шевченко  –  милих  літ,
Сидить  на  лаві,  зве  думки  свої  у  літ.

Є  Глібов,  Коцюбинський  на  підмурах.
І  є  чотири  бронзові  фігури
Важливих  для  Чернігова  людей:
Полковника  Небаби  –  мав  ідей
Багато  і  робив  поважні  справи.    
Хороброго  Мстислава  –  князя  слави.
Ще    Нестор  Літописець  –  словотворич,  
Й  архієпископ  –    Лазар  Баранович
У  бронзі  поміж    чотирьох  осіб.
Історії  вони  –    і  сіль,  і  хліб.  
Знак  пам’яті    Героям  ще  звели  
Російсько-української  війни  –  
Тим,  які  зброю  взяли  в  свої  руки
Й  на  захист  краю  стали  без  принуки.
Батьки  загиблих  про  цей  знак  просили.
Його  поблизу  храму  встановили
За  кошти  благодійників  –  знайшлися.
За  те  ж,  аби  вони  жили,  знеслися  
Загиблі  в  небо  –  хлопці  і  дівчата.
Їх  місто  завжди  буде  пам’ятати!  
Побачити,  о,  так,    Чернігів  варто.
Стати  колись  у  Києві  до  старту
І  потягом  добратися  до  міста.  
Треба  сказати  лиш  охоті:  «Вісьта!»  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055668
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.01.2026
автор: Крилата (Любов Пікас)