Не побажає справжня мати зла
Ані своїй, ані чужій дитині.
Чому ж смертей нам стільки принесла
Війна, яку розпочала людина?
А чи ж людина той, хто нас вбива,
Дітей невинних, ніби звір, гвалтує,
І той, хто на це очі закрива,
Порушив неба заповідь святую?
О земле, як тримаєш на собі
Цих нелюдів з подобою людською?
Не вірю, що однаково тобі,
Коли усюди кров тече рікою,
Коли полинно в душах матерів
І сивина лягла зарано в коси,
Бо син її у цій війні… згорів.
Не висохнуть її ніколи сльози.
Немає горя, більшого за смерть
Того, кого любили більше себе,
Коли в житті летить все шкереберть,
Коли, здається, пада Боже небо.
13.12.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055662
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.01.2026
автор: Ганна Верес