Так бути чи не бути — ось питання.
Шляхетніше терпіти у думках
Шалені чорні стріли й пращі долі,
Чи взяти зброю проти моря бід —
Здолати їх? Померти та заснути.
І все на цьому — лиш сказати сном:
Зник серця біль від тисячі ударів,
Що шкіра пам'ятала. Ось кінець,
Якого палко щиро так бажають,
Померти, щоб відразу впасти в сон.
І відійшовши, бачити, можливо,
Видіння — та тривожить сумнів знов.
Коли ми скинем тлінну оболонку,
Які ж в мерців ті сни? Ось і мотив,
Що змушує усіх нас зупинятись,
Життя лишає довгим і лихим.
Хто б батоги знущання часу зносив:
Глум гордих і тиранів чорний гніт,
Зневажене кохання, серця муки,
Зухвалість влади, суду зволікань,
І стусани, що гідний терпить від нікчем,
Коли б собі міг дати спокій сам
Кинджалом голим? Хто б тягарі ті ніс,
Стогнучи і пітніючи від втоми?
Якби не страх, що далі після смерті,
В країні, де немає вороття
І жоден мандрівник не повертався.
Цей страх паралізує волю водночас
І змушує терпіти нас всі біди,
А не тікати до невідомих меж.
Сумління з нас робить боягузів,
Відваги блякне колір мрій,
Блідою тінню б'є думок хвороба —
Так плани сходять наші нанівець,
У вирі гинуть задуми великі
І гаснуть дії в тіні зволікань.
Тихіше. Стій. Офеліє, красуню!
В своїх молитвах, німфо,
Усі мої гріхи, мене згадай.
To be, or not to be: that is the question:
Whether ’tis nobler in the mind to suffer
The slings and arrows of outrageous fortune,
Or to take arms against a sea of troubles,
And by opposing end them? To die: to sleep;
No more; and by a sleep to say we end
The heart-ache and the thousand natural shocks
That flesh is heir to, ’tis a consummation
Devoutly to be wish’d. To die, to sleep;
To sleep: perchance to dream: ay, there’s the rub;
For in that sleep of death what dreams may come
When we have shuffled off this mortal coil,
Must give us pause: there’s the respect
That makes calamity of so long life;
For who would bear the whips and scorns of time,
The oppressor’s wrong, the proud man’s contumely,
The pangs of despised love, the law’s delay,
The insolence of office and the spurns
That patient merit of the unworthy takes,
When he himself might his quietus make
With a bare bodkin? who would fardels bear,
To grunt and sweat under a weary life,
But that the dread of something after death,
The undiscover’d country from whose bourn
No traveller returns, puzzles the will
And makes us rather bear those ills we have
Than fly to others that we know not of?
Thus conscience does make cowards of us all;
And thus the native hue of resolution
Is sicklied o’er with the pale cast of thought,
And enterprises of great pitch and moment
With this regard their currents turn awry,
And lose the name of action.—Soft you now!
The fair Ophelia! Nymph, in thy orisons
Be all my sins remember’d.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055633
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.01.2026
автор: Сергій Тімченко