((13.09.1997 р., м. Запоріжжя – 11.08ю 2022 р., с. Степове, Запорізької обл.; учасник рос.-української війни, стрілець ротно-тактичної групи «СТЕПОВІ ВОВКИ», підрозділ «Азов 4»)
Він в Запоріжжі народився.
В гімназії, в ліцеї вчився.
Грав на гітарі, саксофоні.
А ще його манили коні –
Сідав на них і в далину
Їхав, мов лицар, в давнину.
У спорті брав високі стіни,
Грав він за збірну України –
З тенісу. Й успіхи мав гарні.
У академії аграрній
Навчався - в польській, у Варшаві.
Хотів згодитися державі
Своїй. Займатися садами –
Це перейняв від тата й мами.
Мови вивчав ще іноземні.
Не знав, що дні настануть темні
Для України, що сусід
Зробить зі серця свого лід
І на наш милий, мирний край
Пустить з вогнями водограй.
Як сталось це, сад свій – як ліс,
Де ріс кизил і дерен ріс,
Лишив і волонтером став,
Що було треба, доставляв
Людям, відрізаним від краю.
Їх голод – серце його краяв.
Як степ у пишні трави вбрався,
Він в добровольці записався,
Стрільцем став «Степових вовків».
Дух в ньому визрів – козаків.
Коли пшеницю в полі жали,
Данила небеса забрали –
Загинув в танковім бою
За землю предків і свою.
Як оце сталось, варто знати.
Щоби в історію вписати:
Вогонь на себе він узяв –
Цим піших воїв врятував.
***
З відходом сина мама не змирилась.
Сумує, та від світу не закрилась.
Збудила разом з чоловіком силу –
Продукти добрі роблять із кизилу.
Великий бізнес! Задум їхній вдався!
Бажали ж, щоби ними син пишався,
Щоб в їхній праці чувся дух Данила.
В серцях щодня вони гойдають сина –
Бачить матуся, як до сну лягає,
Як деревце він садить, поливає,
Як по садку малим собі гуляє,
А зрісши, - гілля всохле обрізає.
Каже Данилу: «Ні. Ти не загинув,
Живеш. Мені подзвониш, любий сину?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055549
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.01.2026
автор: Крилата (Любов Пікас)