[b] V
ГІЛАС*
Лицарю Панге[/b]
Звичайна подорож і судно як завсіди
Тримало курс аж до розкішної Колхіди.
Та втомлені були всі люди без спочинку
Й погодили у гавані зробить зупинку.
Причалили. Спокійний берег і шикарний 5
Лісів Пенея* зустрічав героїв гарно.
Всі готувались до бенкету й відпочинку.
Сюди б, джерельної водиці хоч краплинку.
І взявши глиняну посудину з собою,
Рішає Гілас, що повернеться з водою. 10
Він йде шукати чистий потічок в заплави.
Наяди* помічають юнака у травах:
Те сяюче чоло, вуста, прекрасні очі,
Що сяють як зірки на небі серед ночі.
Із трьох сторін беруть його в полон дівиці. 15
Вмить Гілас забуває, що йшов по водицю.
Лиш вітерець йому тихесенько шепоче,
Та проти чар красунь зробить ніщо не може.
А перед ним у травах квіти роквітають.
Його рука за блиском тягнеться й збирає: 20
Одну, а потім другу, третю… Так багато…
І він спішить… мерщій спішить їх позбирати.
Не може зупинитись і сказати: «досить»,
А квіти нові розквітають перед носом.
Їх блискіт й розмаїття кольорів прекрасних 25
Помалу вивели на бережок піщаний.
І Гілас течією трішки милувався,
В посудину набрати воду нахилявся…
І три наяди із густого очерету,
Із трьох боків: іззаду, боку, та переду, 30
Миттєво хлопця обступили молодого,
За руки взявши, підхопили так раптово,
Його поклали в ложе з очерету й моху –
Не вирветься і не покличе допомогу.
Втішали діви ті медовими словами, 35
Співали про кохання, пестили руками,
Сміялись і раділи щиро, і журливо
Вмовляли, щоб хлопчина залишився з ними.
Він злякано дивився і не вірив цьому:
Невже він сам не зможе вирватись з полону. 40
В цей час Алсід і люди Гіласа шукали,
Його на йменя: «Гілас!», «Гілас!» – все гукали.
По березі вони ходили дуже довго
Й не чули те, як Гілас звав на допомогу.
О, лицарю Панге, тобі цей вірш дарую! 45
Про Гіласа зберіг щоб пам'ять ти святую.
Ідилію богиня юна заспіває.
Лице, чоло й прекрасні, ясні очі має.
Коли богиня ця торкається до флейти,
То музику, що ллється, з пам’яті не стерти. 50
З мелодії навколо квіти розквітають.
Богиня краще німф лісів на Сегре, грає.
[i][b]Гілас (Hylas) [/b]— прекрасний юнак давньогрецької міфології, улюбленець героя Геракла, який супроводжував його в поході аргонавтів; під час зупинки корабля «Арго» в Місії, Гілас пішов за водою, але був викрадений німфами джерела, зачарованими його вродою, що призвело до розпачливих пошуків Геракла та появи культу вшанування юнака, який став символом нездійсненного кохання та втрати.
[b]Бог Пеней: [/b]У давньогрецькій міфології – бог річки Піньйос у Фессалії, син Океана та Тефіди.
[b]Колхіда —[/b] це давня історична область у Східному Причорномор'ї, що відповідає сучасній Західній Грузії, відома в грецькій міфології як місце, куди аргонавти пливли за золотим руном, а з історичної точки зору, це було царство з високою культурою, що взаємодіяло з давньогрецькими колоніями
[b]Наяди[/b] (від грец. Ναϊάδες) — це німфи в грецькій міфології, духи-покровительки прісних водойм (джерел, річок, озер), дочки Зевса, що уособлюють їхню силу, були пов'язані з родючістю та лікуванням, а також це супутник планети Нептун та личинкова стадія розвитку комах.
[b]Сегре (Segre) [/b]— це назва річки у Франції та Іспанії, що впадає в річку Ебро.
[/i]
[b] Оригінал
V
HYLAS
_Au chevalier de Pange._
[/b]
Le navire éloquent, fils des bois du Pénée,
Qui portait à Colchos la Grèce fortunée,
Craignant près de l'Euxin les menaces du Nord,
S'arrête, et se confie au doux calme d'un port.
Aux regards des héros le rivage est tranquille; 5
Ils descendent. Hylas prend un vase d'argile,
Et va, pour leurs banquets sur l'herbe préparés,
Chercher une onde pure en ces bords ignorés.
Reines, au sein d'un bois, d'une source prochaine,
Trois naïades l'ont vu s'avancer dans la plaine. 10
Elles ont vu ce front de jeunesse éclatant,
Cette bouche, ces yeux. Et leur onde à l'instant
Plus limpide, plus belle, un plus léger zéphire,
Un murmure plus doux l'avertit et soupire.
Il accourt. Devant lui l'herbe jette des fleurs; 15
Sa main errante suit l'éclat de leurs couleurs;
Elle oublie, à les voir, l'emploi qui la demande,
Et s'égare à cueillir une belle guirlande.
Mais l'onde encor soupire et sait le rappeler.
Sur l'immobile arène il l'admire couler, 20
Se courbe, et, s'appuyant à la rive penchante,
Dans le cristal sonnant plonge l'urne pesante.
De leurs roseaux touffus les trois nymphes soudain
Volent, fendent leurs eaux, l'entraînent par la main
En un lit de joncs frais et de mousses nouvelles. 25
Sur leur sein, dans leurs bras, assis au milieu d'elles,
Leur bouche, en mots mielleux où l'amour est vanté,
Le rassure et le loue et flatte sa beauté.
Leurs mains vont caressant sur sa joue enfantine
De la jeunesse en fleur la première étamine, 30
Ou sèchent en riant quelques pleurs gracieux
Dont la frayeur subite avait rempli ses yeux.
'Quand ces trois corps d'albâtre atteignaient le rivage,
D'abord j'ai cru, dit-il, que c'était mon image
Qui, de cent flots brisés prompte à suivre la loi, 35
Ondoyante, volait et s'élançait vers moi.'
Mais Alcide inquiet, que presse un noir augure,
Va, vient, le cherche, crie auprès de l'onde pure:
'Hylas! Hylas!' Il crie et mille et mille fois.
Le jeune enfant de loin croit entendre sa voix; 40
Et du fond des roseaux, pour le tirer de peine,
Lui répond une voix non entendue et vaine.
De Pange, c'est vers toi qu'à l'heure du réveil
Court cette jeune idylle au teint frais et vermeil.
Va trouver mon ami, va, ma fille nouvelle, 45
Lui disais-je. Aussitôt, pour te paraître belle,
L'eau pure a ranimé son front, ses yeux brillants;
D'une étroite ceinture elle a pressé ses flancs;
Et des fleurs sur son sein, et des fleurs sur sa tête,
Et sa flûte à la main, sa flûte qui s'apprête 50
A défier un jour les pipeaux de Segrais,
Seuls connus parmi nous aux nymphes des forêts.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055518
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.01.2026
автор: Ольга Калина