Ковзнувши в тихому повітрі мовчазливо,
Крилатий і прудкий, впав майже їй до ніг
І, розглядаючи примар ряди тужливі,
Живих очей знайшов там блиск і крові біг
У підземеллі безтілеснім і жахливім.
Вона зняла свою величності корону,
Відклала жахів жезл у померках страшних
І стала, повернувшись спиною до трону,
Де, добре знала, Повелитель неживих,
Владар її буття, і тіла, і полону,
Дивився на її тремтіння хижим оком,
Із кіс розпущених її спливала ніч,
Сповнялось знов її життя безсмертним соком,
Рум'янець на лиці знов сяяв увсебіч,
Розцвівши з квітами над озером глибоким.
Там літні квіти всюди радо розцвітали,
А чорна грива в чорній ямі залягла –
Чи спогад це, чи мрія? З сумнівом стояла,
Тоді за руку Бога-вісника взяла, –
Холодний погляд мав, дзвінкі слова звучали:
«Царице Мертвих, наша Володарко Року!»
Той голос був, мов розсип спілого зерна,
Як блиск роси, повітря раннього потоки:
«Згадай тепер, де заповітна сторона,
Бо для повернення твого прийшли вже строки».
Промовчавши, до трону повернулась знову,
Там відповідь шукала, чи наказ, чи гнів,
На біль той Діт* заплющив очі, зсунув брови,
Спокійний, наче мармур, руки положив
Поверх колін. Він у погорді загадковій,
Вже знавши наперед про пристрастей навалу,
Не міг ховати більш глибокий відчай свій.
І в мить, коли з Гермесом спішно відлітала,
Востаннє глянувши на образ той сумний,
Відчула вперше, що вона його кохала.
*Діт, Діс - Аїд, Плутон
Alec Derwent Hope, The Return of Persephone
Gliding through the still air, he made no sound;
Wing-shod and deft, dropped almost at her feet,
And searched the ghostly regiments and found
The living eyes, the tremor of breath, the beat
Of blood in all that bodiless underground.
She left her majesty; she loosed the zone
Of darkness and put by the rod of dread.
Standing, she turned her back upon the throne
Where, well she knew, the Ruler of the Dead,
Lord of her body and being, sat like stone;
Stared with his ravenous eyes to see her shake
The midnight drifting from her loosened hair,
The girl once more in all her actions wake,
The blush of colour in her cheeks appear
Lost with her flowers that day beside the lake.
The summer flowers scattering, the shout,
The black manes plunging down to the black pit --
Memory or dream? She stood awhile in doubt,
Then touched the Traveller God's brown arm and met
His cool, bright glance and heard his words ring out:
"Queen of the Dead and Mistress of the Year!"
-- His voice was the ripe ripple of the corn;
The touch of dew, the rush of morning air --
"Remember now the world where you were born;
The month of your return at last is here."
And still she did not speak, but turned again
Looking for answer, for anger, for command:
The eyes of Dis were shut upon their pain;
Calm as his marble brow, the marble hand
Slept on his knee. Insuperable disdain
Foreknowing all bounds of passion, of power, of art,
Mastered but could not mask his deep despair.
Even as she turned with Hermes to depart,
Looking her last on her grim ravisher
For the first time she loved him from her heart.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055514
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.01.2026
автор: Валерій Яковчук