Ми живемо в центрі міста. Там майже всі будинки пусті.
Іноді ми - занадто складні. Іноді - страшенно прості.
Іноді, як діти, пишемо на асфальті те, що боїмося написати в листі.
Буває, що й стріляємо. Але у стволах завжди холості.
Часом буває так, що з ним я зовсім часу не помічаю.
І щоби воно не зробило, я кожен раз, як вперше, - прощаю.
Іноді, мені хочеться джину з тоніком. Йому - зеленого чаю.
І варто йому піти - я, немов вартовий у дверей, застиг, зустрічаю.
Воно завжди поруч. Як незримі, янгольські крила, складені за спиною.
Воно каже, що зі мною, як з батьком у дитинстві. Себто, мов за стіною.
Буває, що ми повністю міняємо ролі і воно надовго стає мною.
Коли я виходжу з себе і зриваюсь, воно зазвичай мовчить і пахне весною.
Часом буває, що піднятий раптом вітер повністю зриває нам клеми.
Воно докірливо дивиться на мою розбиту брову і бачить проблему.
Я махаю рукою – дрібниці. Кажу: «Та хай їй грець, з тією бровою, де ми?».
Воно не хоче говорити про це, і ми знову змінюєм тему.
Іноді, воно грає у хованки і дивиться з інших міст лукаво
Крізь свій монітор, де я кожен день в месенджері пишу йому “ave!”.
І кожен черговий діалог закінчується однаково “Так, маєш право”.
Ми б кинули грати, але, мабуть, по-іншому для нас нецікаво.
Колись ми розкуримо трубку миру. Закопаємо сокиру і стріли.
Воно мені скаже «Дякую, що з цієї війни ти повернувся смілим.
Я весь час слідкувало за тобою. Іноді, дякуючи Богу. Іноді, крізь приціли.
Але, пройшовши через Рагнарок, наші відмінності нарешті стали єдиним цілим”
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055493
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.01.2026
автор: Seth