Краю мій, тебе , мабуть , прокляли.
За що не розумію і понині.
Може за те, що ми голів не підіймали,
І всяк міг їздити по нашій спині.
Ми голови схиляли низько, низько.
Про все, що діялось не бачили й не чули.
А до землі вже залишилось близько.
І скоро б зовсім до багна пригнулись.
Та знявши пута,що обвили тіло.
Піднялись ті, кого ,здавалося, приспали.
За всі віки, що в серці наболіло.
Катам своїм обличчя заплювали.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055444
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2026
автор: Надія Тополя