Давно літа матусі в сивині,
В очах – туман загубленого щастя:
Синок її загинув на війні,
Тож п’є вона самотності причастя.
Вона матуся – цілих сорок літ,
Зозуля й сину стільки ж накувааа…
Який же незбагненний нині світ!
І хто стоїть біля його штурвалу?!
Чому кордон держави не вберіг?
Тепер живе народ в постійних стресах.
А мо’, байдужістю світ захворів
І має зовсім інші інтереси?
А мо’, з кремлем ти, світе, за одно,
Тому взялись Вкраїну розпинати:
Метали забираєте й зерно?
Європа ще мізерні шле донати.
А хто синів поверне матерям
І донечок – красунь веселооких?
Заупокійні й плач в монастирях
Про втрату їх нагадують щороку.
27.12.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055440
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2026
автор: Ганна Верес