Крізь шИбку дивлюсь на порожній перон,
Де вітер колИше холодну пітьму,
Твій голос звучить, як далекий канон,
Я серцем і досі належу йому.
У кожній дрібниці шукаю твій слід,
У кави горнятку, що вже охололо,
Здається, навколо руйнується світ,
І пустка замкнула магічне це коло,
Нехай цей поїзд йде в нікуди,
Я випускаю твій привид із рук.
Між нами тепер кілометри й секунди ,
І серця мого …Напівживий стук.
Я марно чекаю на звуки у двері,
Хоч знаю, що кроки твої не прийдуть.
Всі мрії твої фантастичні химерИ,
Вони в невідомість мене поведУть.
Розум шепоче крізь сльози та біль,
Що ми — наче дві криві паралелі.
На рани мої, ти висипав сіль,
ЛишившИ лиш тіні. І ті безІменні.
Відмовитись важче, ніж просто піти,
Це битва із власною тінню щоночі.
Я спалюю нишком останні мости,
Хоч бачу у снах твої лагідні очі.
Звільняю долоні від твого тепла,
Хоч пальці тремтять від важкої розлУки.
Я силу у собі нарешті знайшла,
Щоб витримать ці невидимі муки.
Завтра настане без тебе світанок,
Чистий, спокійний, немов перший сніг.
Я викину ключ до скрині «загадок»
Щоб кожен із нас далі рушити зміг…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055419
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2026
автор: Вірсавія Стрельченко