[b]Про лохів[/b]
Лох — це не той, кого обдурили.
Лох — це той,
хто вдруге повірив
тому самому обману
і ще й дякує владі
за це.
[b]«Думать запрещено!»[/b]
Вивісили табличку: «Думать запрещено».
Народ зрадів:
— О! Нарешті порядок!
І тільки один чоловік задумався…
Його й забрали.
[b]Про футбол у дворі[/b]
Грали хлопці у футбол.
М’яч залетів у вікно.
Тиша…
Всі дивляться на Вовочку.
— Це не я, — каже Вовочка. —
Це командна робота!
— А хто бив?
— Я.
— А хто не попередив?
— Теж я.
— А хто тепер вибачатиметься?
— Ну от бачите —
знову вся відповідальність на лідері.
[b]Про школу і щоденник[/b]
Вовочка довго дивився у щоденник.
Мама питає:
— Що там такого цікавого?
— Та думаю, — каже Вовочка, —
чому щоденник називається щоденник,
якщо кожен день у ньому — сюрприз?
— А ти уроки робив?
— Робив.
— А де ж оцінка?
— Вчителька сказала:
«Твоя робота — на перспективу».
[b]Про польоти[/b]
Діти запускали паперові літачки.
Один злетів аж за хмари — хлопчик стоїть гордий:
— Це у мене — дальній рейс!
Другий впав біля ніг — власник не розгубився:
— А це — місцеві авіалінії!
Третій крутиться, не сідає ніяк.
Бабуся дивиться й каже:
— Оце справжній — він чесний, тому повертається додому, уроки не зробив!
[b]Про Вовочку[/b]
У школі питають Вовочку:
— Що таке «оптимізм»?
Вовочка подумав і каже:
— Це коли домашку не зробив, а зошит узяв!
— А песимізм?
— Це коли домашку зробив… а зошит удома лишив!
Учитель зітхнув:
— А реалізм?
— Реалізм — це коли мама про це все знає…
[b]
Про те, що все буде[/b]
— Все буде, — каже телевізор щодня.
— А правда? — питає бабуся, — а де вона?
Вітер приносить новини і обіцянки.
Діти малюють на асфальті сонце.
Місто шумить, хтось сміється, хтось плаче.
— А завтра? — питає дід, тримаючи список.
— Завтра буде, — каже котик на підвіконні.
Сонце сходить, хоч хтось і сумує.
Річка тече, не питаючи дозволу.
— А життя? — питає дитина.
— Воно продовжується.
[b]Про корупцію[/b]
Сервіси працюють, але гроші йдуть у кишені.
Документи підписані, але рішення не знайти.
— А справедливість? — питає бабуся.
— Вона між чергами, — відповідає дід.
Хто платить більше — той має.
Хто мовчить — чекає.
Телевізор мовчить, але рекламує чесність.
Вітер шепоче: «Тут все продається».
Рахунки літають, цифри ростуть.
— А народ? — питає дитина.
— Він навчається виживати, — каже асфальт.
І корупція — як тінь, що ніколи не зникає.
[b]Про війну[/b]
Снаряди гудуть над містом.
— Мир? — питає бабуся, ховаючи в тобинку сухарі.
Вулиці порожні, виє сирена.
Діти ховаються, а вчителі кричать: «Стійте!»
— А правда? — питає дід.
— Вона серед руїн, — шепоче гучномовець.
Ракети летять, як горобці у паніці.
— Хто переможе? — питає дитина.
— Той, хто виживе, — відповідає асфальт.
Телевізор кричить, люди плачуть.
Місто тремтить в паніці.
І лише пам’ять зберігає імена тих, хто не вернувся.
[b]Про цифровізацію[/b]
Все онлайн: хліб, зарплата, документи.
— Папір? — питає бабуся.
— Це музейний експонат, — каже онук.
Сканери світяться, додатки гудуть.
— А де душа? — питає дід.
— Вона у хмарі, — відповідає Wi-Fi.
Електронні підписи літають, як голуби.
— А правда? — питає дитина.
— Вона у кодуванні.
Її уже закодовано.
[b]Про карантин у школі[/b]
Школа пустує, коридори мовчать.
Дошки порожні, а телевізор гуде.
— Чому немає уроків? — питає учень.
— Вчителі теж дома, — каже прибиральниця.
Онлайн-заняття.
Відеокамери стежать.
Діти стрибають у чатах, роблять меми.
— А домашка? — питає бабуся через вікно.
— Її ніхто не перевіряє, — відповідає вчитель.
Тести летять у хмару, відповіді губляться.
Мама каже: «Пиши щось!»
І так карантин навчив всіх винахідливості.
***
Новий закон, новий указ, новий штраф.
— Порушиш — плати! — кричить оголошення.
Люди читають і зітхають.
— А як жити? — питає дід.
— Живи, — каже котик на вікні.
Дитина малює графіки штрафів на асфальті.
Трамвай сигналить — теж платить штраф.
Всі рахують, хто винен, хто ні.
— Хто зрозумів? — питає сусід.
— Мабуть, ніхто, — відповідає листок на тротуарі.
Знову новий закон, новий указ, новий штраф.
Життя продовжується!
[b]Про інтернет і соцмережі[/b]
Екран світиться, як вогник у темряві.
— Всі новини тут! — каже телефон.
Люди сидять, натискають, лайкають і шерять.
— А правда де? — питає сусід.
— Правда загубилася між мемами, — відповідає чайник.
Пост за постом, фото за фото, сміх і гнів.
— Це реальність чи шоу? — думає бабуся.
Твіти літають над містом, як птахи без маршруту.
Реклама шепоче: «Купуй, будь першим!»
А вітер з вулиці приносить запах справжнього життя.
— Хто керує світом? — питає дитина.
— Клік і лайк, — каже екран, — все в твоїх руках.
***
— Вовочко, чому ти не прибрав кімнату?
— Бо я вивчаю хаос.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055415
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2026
автор: oreol