Тисячі масок, дешевий контент,
Світ задихається в масовій грі.
Я обираю свій власний момент,
Поки горять ще мої ліхтарі.
Краще самій будувати свій храм,
Ніж жити в палаці, де стіни німі.
Я не віддам свій спокій вовкам,
Що виють про "щастя" у чорній пітьмі.
Мій телефон на режимі "польоту",
Я не чекаю на "Як ти?" вночі.
Вийшла з твого брудного болота,
Забравши від серця останні ключі.
Я випалюю киснем твій штучний ефір,
Мій статус — "offline" для пустих обіцянок.
Я сама собі армія, власний кумир,
Зустріну без тебе свій кращий світанок.
Я шторм у пустелі, я атомний збій,
Мій пульс б’є сильніше за твої омани!
Вже крАще одній, вЕсти свій бій,
Ніж гнити живцем у твоєму капкані.
Мій простір — це зона високих напруг,
Де не діють закони у хибних ілюзій.
Я викреслюю всіх, хто "начебто" друг,
У цій нескінченній, безглуздій дифузії.
Не треба мені твій пластмасовий рай,
Я видалю профіль назавжди із пам'яті.
Де пустка панує, мов проклятий край,
І тонуть думки у розмитому мареві.
Краще одній під прицілом вітрів,
Ніж грітись в оренді твого егоїзму.
Я вимкнула хор із твоїх голосів,
Дивлячись в очі своєму реалізму.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055413
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2026
автор: Вірсавія Стрельченко