Дощі... За сонцем квіти стали в черги.
Не лиш у нас брак світла... Бо ж і в них
є справи... Так невчасно випнув в червень
свою кошлату гриву борщівник!
Розправив стебла, став, широкоплечий,
оглянув володіння, мов магнат.
Ніхто йому з сусідів не перечить:
бо він – гігант!
Хоч в шию варто б гнать...
За те, що він і тьма таких же черев
у жилах в світ несуть отруйний сік,
щоб мріями дитячими вечерять
крізь опіки і сльози з року в рік.
Не цар полів, а справжній монстр-убивця,
на наших землях моцно він засів!
Цвіте і пахне, скільки з ним не бийся, –
невдалий дослід сталінських часів!
Колись, до буряка, в борщах він плавав,
охочий до каструль і до цебер.
Тепер більмом на оці величаво,
залитий рясно променями слави,
бундючиться, – велике ж бо цабе!
© Сашко Обрій.
14.06.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055390
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2026
автор: Сашко Обрій