Я занурююсь в зиму, в її білизну,
Що лягає, мов чистий папір, на поверхню.
І у спогадах бачу себе я малу,
І усмішку морозу, із вітром, ще зверхню.
Зграйку нас, галасливих малят, у снігу,
Що спускаються з гірки крутої донизу.
Як стежину протоптують ноги нову,
Й сніг рипить на морозі, мов гілочки хмизу.
А, по хвилі, летить за комір, - тарарам,
Тане там від тепла, що парує, спокволу.
Й гайвороння у небі зчиняє бедлам,
Все кружляє в скупому промінні по колу.
І іскряться сніжинки, і сміх дітвори,
Що вервечкою йдуть, поспішають до школи.
Разом з дітьми і сонце спішить догори,
Залишаючи їм світлу пам’ять, - околи.
15.01.26
світлина: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055350
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.01.2026
автор: Валентина Ланевич