Моє варення їсть оса,
Допоки їм я суп.
Варення буду їсти сам,
Я прожену осу.
Осу я миттю зачавлю,
Вона поганий гість
Чого осу я не люблю?
Моє варення їсть.
А ну, оса, злітай! А ну!
Бо зачавлю за мить.
Хвилину дам тобі одну,
Мою зазнаєш хіть…
Варення липне, як смола,
Зліпилось все в пиріг –
Чотири зліплених крила
І шість шершавих ніг.
Я від оси звільнив наш сад.
Цю радість тату понесу.
Лежить безпомічна оса,
Я переміг осу.
Та навкруги все стихло вмить,
Не чути співу птиць.
Ніщо не скаче, не летить,
І все неначе спить…
В плачу я помочі прошУ –
беріть варення, їжте суп!
Помию крила, просушу,
Звільню мою осу.
Лети, оса! Лети на лук,
до квітів сонячних лети.
Весь світ зелений – то наш друг.
У ньому – я і ти.
12.01.2026
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055298
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.01.2026
автор: володимир мацуцький