шурх! світло сіло на гілку.
листя тягнеться переймати його культуру.
в заглибинах на корі – кишенькові спогади вітру.
ветхі дерева перед першими кроками
поволі висмикують коріння з ґрунту,
воно прорізається мов набряклі вени
на передпліччях гімнаста.
балансування між можливим і неможливим,
парадоксальний спокій напруги старого лісу.
дрес-кодом для нього – хмиззя і вітролом,
єдине що пасувало б усім.
мускулами равликів перекачується волога.
шерех і тріск. материками розходиться яєчна
шкаралупа у гніздах – життя відразу стартує з
крихкості.
щось в’їлося у кору
щось стало колись корою
дерева падають
так і не навчившись ходити
2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055281
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.01.2026
автор: Тарас Яресько