[i]Володимир Олександрович Варфоломєєв
(15.07.1984 р. – 21.07.2014 р.)
Червоноіванівка Дніпропетровської області.
Старший солдат, вогнеметник 93-ої окремої гвардійської механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України , військова частина А1302.
Загинув в бою біля селища Піски (Донецька область).
[/i]
День за днем… Дотепер пронеслось одинадцять вже ро́ків,
Як неждано в Донбас увірвалась проклята орда.
І в повітрі витає одненьке словечко «допоки?..»,
І коли закінчи́ться кров ллятись людська́, й ця біда?
Наш Володя загинув іще в чотирнадцятім році,
Він пішов воювати, адже Україну любив.
Десь душа у донецьких полях ще витає і досі…
До батьків у село привезли́ хоронити сюди́
Молодесеньке тіло, убите страшною війною,
І тепер під гранітом холодним в могилі лежить.
До могили стежина, омита гіркою сльозою,
І кругом – пустота, і лиш тиша, що ридма кричить.
Десь, ще зрідка, вгорі галаслива скреко́че сорока,
Чи змахне ще крилом одинока сова уночі.
Тут застряло в повітрі болюче те слово «допоки?..»
Та сльозою виходить в промоклій ранковій росі.
І лиш стяг майорить тут у відблиску сірім граніту,
Та лиш вітер гуляє тихе́сенько між пелюсто́к,
Й громовицею біль материнський розносить по світу,
Та моли́тву за душі загиблих несе до зірок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055245
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.01.2026
автор: Ольга Калина