Як життя кишить неправдами й гадами,
світ ошкірюється сірий, жаский,
я твої неперевершені згадую
набубнявілі, набряклі соски.
Мов бруньки в губах, вербовії котики,
мов сунички, що намацав в саду,
тріпотять від щонайменшого доторку
ці соски, що будь-кого заведуть.
Ти по шкірі ними водиш без сорому,
мов прокреслюєш нові путівці.
З боку – в бік, зі сторони – в іншу сторону
мій язик бреде в твоїм молоці.
Хай зведуть на манівці спритні ягідки,
двійко ствердлих аргументів твоїх,
та спасуть мене від блуду й пиятики
двійко ніжних насолод, двійко втіх.
Візьму в жмені твої груди впокорені –
гостро вріжуться в долоні соски.
Всі шляхи згадаю, з ними проторені,
і об'ємним стане світ мій плаский!
© Сашко Обрій.
02.06.24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055208
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.01.2026
автор: Сашко Обрій