Скільки разів здавалося, що вже все скінчено - крапка,
упала остання крапля,
що спільній дорозі -край!
А проте час минає, розтає на серці крига,
щось відбувається, знову проростає корінчик із сімені любові -
і крапка стає комою,
а з-під краю дороги проглядає стежка,
що біжить далі у невідомість гущини часу. Спільна доріжка.
Багато, багато таких крапок-крапель-ком відбувалося,
багато, багато стежок з"являлося з-під, здавалося,
остаточного краю дороги. І кожного разу думалося: ну все, оце вже кінець. Але ні, історія продовжувалася.
Якщо ти живий, крапки нема. Любов проростає із сімені. Це може бути тимчасова убивча тиша мовчання, темна ніч душі, пекучі сльози і благання Бога про допомогу... Але це ще не крапка, не край.
Справжня крапка завжди несподівана. Це підступна, прихована міна на краю стежки, безжалісна і влучна, яка розриває вмить і назавжди. Тоді немає сумнівів, питань, чи це остаточний розрив. Тоді просто не залишається нічого живого, що могло б питати про це.
Тоді просто нема нічого.
Пітьма. Німота. Спокій. Смерть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055118
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.01.2026
автор: Мирослава Жар