А людина невгамовна, непосидюча істота,
Прагне – все прагне і прагнень цих море;
Ділить на нуль і довготи на широти,
Множить нажите і бавиться з горем.
А ми і не проти чи, може, хтось проти,
Та вітрило душі не витримує вітру.
Ось так і питання з’являються: «хто ти?»
А відповідь схована далеко від світу.
А ми і не проти чи, може, хтось проти.
Незнання – сила, а правду за ґрати.
Невігласам блаженне незнання достоту.
Світлим умам за муку – не знати.
А ми і не проти чи, може, хтось проти.
Бунтарство жевріє в серці чи в слові?
Напевно всі правди зустрілися потай,
Змішалися разом у венах – у крові.
А ми і не проти чи, може, хтось проти.
Було би й достатньо золотої середини,
Та людина невгамовна, непосидюча істота,
А поруч така ж непосидюча людина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055089
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.01.2026
автор: Андрій Лагута